У статті розглянуто концепцію станиславівського єпископа Григорія Хомишина щодо сутності й ролі морального авторитету для збереження і розвитку українського народу, викладену в його листі-посланні «Українська проблема». Проаналізовано характерні риси вчення ієрарха про Католицьку Церкву як незаперечний і прямий суспільний авторитет, тлумачення ним поняття поступу як «облагородження людського духа». Намагання владики втілити власні погляди вивчено у контексті його «окциденталістських» і клерикальних поглядів, дійсної позиції архієрея щодо небезпек полонізації, суперечностей між ієрархами, реакції суспільства на пропозиції Г. Хомишина та польської політики у Галичині. В якості загальної причини невдачі починань єпископа виявлено закладену в них комунітаристську дилему.