Духовність шлюбу в Римо-Католицькій Церкві після Другого Ватиканського собору

Побіжного погляду на традицію Латинської Церкви досить, щоб переконатися: протягом багатьох віків Церкві було дуже важко належно оцінити «красу людської любові», а зокрема й сексуальної близькості. Сексуальну любов толерували як конечне зло тільки в контексті вчення про мету шлюбу. Другий Ватиканський собор запровадив під цим оглядом певні зміни і – не в останню чергу завдяки оновленому акцентові на біблійних судженнях про шлюб та подружню любов – дав змогу поновно відкрити й по-новому оцінити значення статевої близькості для християнського розуміння шлюбу, тобто для подружньої духовності. Це дозволило в світлі віри пояснити ціле шлюбне життя як зустріч з люблячим Богом: в духовному аспекті і в чуттєому вимірі, в його аспектах краси та людського досвіду обмеженостей, зранення та провини. Шлюбні обітниці та подружня вірність служать відлунням Божого фундаментального утвердження кожної людини, Христової вірності Церкві. Це схоже на «смак» обіцяного спасіння: Боже «так» в кінці буде сильніше, ніж будь-яке людське заперечення.